Хоч доба татарської руїни та турецької неволі є найдавнішою добою українського життя, а між тим про ту добу до наших часів збереглося чимало народніх дум та пісень тоді, як про події з життя, наприклад, таких видатних козацьких ватажків, як Іван Сірко та Кость Гордієнко, що жили на 150–200 літ пізніше, не збереглося до наших часів жадної думи жадної пісні. Пояснення до цього можна знайти тільки у тому, що татарські напади й бусурманська неволя надмірно тяжко вражали всю українську людність й найгострішим болем відбивалися у серці народніх мас.
Справді: з їсторії відомо, що року 1422 кримський хан Менглі Гірей спустошив всю Київщину і погнав у неволю бусурманську з міст та сел Київщини всіх, хто не вспів поховатись по лісах, і навіть всю людність самого Київа, разом з воєводою київським Іваном Ходкевичем та його родиною[1]. Че-
- ↑ Антонович та Драгом. Іст. пісні М. Н., стор. 84.
