Сторінка:Кащенко А. Неволя бусурманська в українській народній поезії (1917).djvu/40

То вже тридцять літ у неволі пробувають,
Божого світу, сонця праведного в вічі собі не видають.
 То до іх дівка бранка,
 Маруся, попівна, Богуславка прихожає,
 Словами промовляє:
 „Гей, козаки,
 Ви бідні невольники!
Угадайте, що в нашій землі хрістіянській за день тепера?“
 Що тоді бідні невольники зачували,
 Дівку, бранку,
 Марусю, повівну, Богуславку,
 По річах пізнавали,
 Словами промовляли:
 „Гей, дівко бранко,
 Марусю, попівно Богуславко,
 Почім ми можем знати,
Що в нашій землі Христіянській за день тепера?
Шо тридцять літ в неволі пробуваєм,
Божого світу, сонця праведного в вічі собі не видаєм.
 То ми не можемо знати,
Що в нашій землі христіянській за день тепера“.
 Тоді дівка бранка,
 Маруся, попівна, Богуславка,
 Теє зачуває.
 До козаків словами промовляє: