Яка тапер годиночка,
Не пізнає родиночка!..
Не менче драматичне становище українських невольниць малює друга пісня про тещу й зятя. Татарин, що раніше захопив собі на Україні дівчину і прижав з нею дитину, другим разом, набігши на Україну, випадково захопив у неволю матірь своєї дружини і привіз до своєї оселі: дочка не пізнає матері накидає на неі всяку важку працю; мати пізнає дочку по рубці на грудях од искри, що впала на неі під час хрестин, але який час ховається з тим, поки робітник, почувши, як вона кляла хазяйську дитину, росказує про те господині. В обуренні дочка бьє свою матір по щоці. Коли все виявилося, дочка просить матір вбратись у гарну одежу і бути панею, але стара жінка одповідає, що ліпше ій бути у шматтях та у своєму рідному краєві і вертається на Украіну.
Ой по горах огні горять,
По долинах дими курять,
Ой там турки полон ділять.
Дівка впала парубкові,
А тещенька — зятенькові.
Приіжджає він до двору:
„Вийди, вийди, татарочко,
Привів єм ті невольницю,
А до смерті робітницю“.
