По тому м тебе пізнала.
„Мати моя, мила мати!
Скидай з себе тиї лати,
Візьми дорогиі шати —
Будеш з нами пановати!“
— Ліпше моі вбогі лати,
Ніж дорогі твоі шати;
Я не хочу пановати,
Піду в свій край загибати.
„Слуги ж мої тай вірнії!
Пряжить коні воронії!
Везіть мамку в єї краї!
Опріч глибоко драматичного становища матері й дочки у іхніх відносинах, ця пісня ставить перед очі і другу драму: драму молодоі потурчиноі украінки, которій треба вибірати або матір і рідний край, до котрого мати вертається, або турка — свого чоловіка і дітей. На диво пісня не спиняється на сьому питанні, а зразу розьязує його на користь чоловіка й дитини — молодиця, не вагаючись, наказує запрягати коней і везти матірь у іі (себто материни) краі, тим самим виявляючи, що сама вона вже не має Україну своім рідним краєм.
Далеко міцнішу любов до рідного краю ми бачимо у думах про неволю чоловічу. У думі про Івана Богуславця, що пробував у
