неволі десять років, коли вдова козловського паші закохалася у одного з своіх невольників Івана Богуславця і у мовляє його побусурманитись та бути її чоловіком, Богуславець з обурінням одхиляє її залицяння; правда, що коли пашева звеліла завдати Богуславцю нелюдських мук, він скорився і став її чоловіком, але як тільки туркеня через який час поглузувала з того, що Богуславець зрікся своєї віри, він своєю рукою зарубав її не вважаючи на те, що вона була вже його дружиною, і втік, з товаришами на запорожську Січ.
У городі Козлові стояла темниця камьяная,
Сім сажен у землю вмурованая.
У тій темниці пробувало сімсот козаків,
Бідних невольників.
У неділю рано пораненьку
Алкан-пашовая турецькая од мужа зоставала,
Свого мужа поховала,
До темниці прихожала,
Темницю одмикала,
По між невольниками похожала,
Івана Богуславця за білу руку брала,
Словами промовляла:
„Покидай ти, Іванце Богуславце,
Віру свою христіянськую під ноги,
