Сторінка:Кащенко А. Неволя бусурманська в українській народній поезії (1917).djvu/53

 В головках сідали,
Хотіли заздалегідь живота темний похорон одправляти.
Менший брат теє зачуває,
 Словами промовляє:
„Вовці сіроманці, орли чорнокрильці,
 Гости моі милі!
Хоч мало мало підождіте,
Поки козацька душа з тілом розлучиться.

Смерть втікача з турецької неволі.

Тоді будете міні з лоба чорні очі висмикати,
Біле тіло коло жовтоі кості оббірати,
По під зеленим явором ховати
 І камишами вкривати“.
Мало–немного спочивав —
 От, руками не візьме,
 Ногами не піде