І ясно очима на небо не згляне…
На небо взирає,
Тяжко здихає;
Батькову, матчину молитву споминає,
І Богові душу оддає.
Тоді сиві зозулі налітали,
У головах сідали
І так, як рідні сестри, кукували,
Тоді орли сизопері налітали,
На кудрі наступали,
З лоба очі висмикали.
Тоді ще й дрібна птиця налітала
Коло жовтої кості тіло оббірала.
І вовки сіроманці набігали,
Кості по байраках, по мелюсах, разношали,
Під зеленим явором ховали
І камишами вкривали:
То ж вони козацький похорон одправляли.
У думі про Самійла Кішку на пораду Ілляша потурнака Кішці — потурчитись і стати паном, гетьман-невольник з обурінням одповідає:
„Бодай же ти того не діждав,
Щоб я віру христіянську під ноги топтав!
Хоч буду до смерти біду та неволю приймати,
А буду в землі козацькій голову христіянську покладати!
Віра ваша поганая
Земля проклятая!“
