„Ти, земле турецька, віро бусурманська,
Ти розлуко христіянська!
Не одного ти розлучила з отцем з матірью,
Або брата з сестрою.
Або мужа з вірною жоною!
Визволь, Господи! всіх бідних невольників
З тяжкої неволі турецької,
З каторги бусурманської
На тихі води
На ясні зорі,
У край веселий,
У мир хрещений
В города христіянські!"
Терпів український народ люті муки у турецькій неволі і здобрював турецьку землю своїми кістками, та не так уже й покірливо терпів він неволю; чимало було крівавих сутичок між невольниками й їхніми доглядачами. Гинули неузброїні невольники од зброї доглядачів, а все ж таки були хвилини, коли вони мали за ліпше вмерти, а ніж мовчки коритись бусурманам. З історичних та напів–історичних джерал ми знаємо чотирі випадки, коли галерські невольники-українці бунтувались — побивали, або викидали у море всіх турків, які були на галері і, захопивши галеру у свої руки, припливали
