віку. Але зрозуміло, що їсторія знає не всі такі випадки: їх було далеко більше, та тільки оповідання про них не дійшли до наших часів. А скільки ж мало ще бути невдалих бунтів невольників, коли вони гинули у боротьбі з узброїними турками!
Ще більше було випадків втечі невольників з турецькоі неволі суходолом. Думку про втечу всякий невольник пестував у своєму серці з першого ж дня поневолення. З Криму невольники тікали здебільшого бродом, через Гниле море (Сіваш); з Азову, як знаємо з народноі думи про трьох братів Азовських, шлях втікачів прямував через річку Міус та Муравський шлях на річку Вовчу, а далі на Самарь та Дніпр; з Туреччини ж втікачі украінці ратувались або човнами через Черне море до Дніпра, або тікали за Дунай у Молдаву, а вже з Молдави на Украіну.
Не мало украінців перемотали всі перепони й пригоди, що оточали іх під час втечи і щасливо прибували на Украіну. Це ствержується тим, що у Січі запоржській повсякчас можна було знайти кільки десятків таких козаків, що вже побували у турецькій або татарській неволі а проте велика більшість втікачів, що мусила ховатись під час мандрівки од всякого бусурмана, гинула, не побачивши рідного краю, або з безхлібья,
