Мав одну сестру Пелагію,
Та втопилася в неділю…
Пішла к Дунаю води брати,
Із двома відерцями,
Одним відром зачерпнула,
А за другим утонула.
Нехай щуки їдять руки,
А плотвиці — лілі лиці;
Нехай нелюб не любує,
Біле лице не цілує;
Нехай пісок очі точить,
Нехай нелюб не волочить.
З цього уривку, хоч він і не виразний, все таки можливо уявити собі, що брат захопленої у неволю дівчини розшукував іі у Туреччині, та знайшов тільки вісті або слід того, що вона втопилася, невитримавши життя з бусурманом.
У пісні про Андрієчка й Марієчку дівчина, що дісталася туркові, на третій день пробуванян у нього попросила ножа ніби на те щоб вирізати гилочку калини, а сама встромила того ножа собі в серце:
„Ой турчине, турчиночку,
То я виджу калиночку —
Най сі вітну палічечку“.
Рубає вона ба й ідну, дві,
Ідну йому, другу собі,
Рукавцем сі вона накрила
Й в сердце ніж сі забуртила.
