— Ой, як я маю зеленого бути,
Коли підо мною татари стояли,
Копитами землю грасовали,
Мечем гилле обтинали.
Загальний сум людей, що лишалися після татарського наскоку на руїнах своїх осель без дітей та близьких людей, відбився у перших словах думи, з которї до наших часів зберігся тілько невеликий уривок:
Зажурилась Україна, що нігде прожити —
Витоптала орда кіньми маленькії діти,
Ой маленьких витоптала, великих забрала,
Назад руки постягала, під хана погнала.
Опріч нападів татар цілими ордами у кільки десятків тисяч коней, на Україну майже що року й що-денно набігали дрібні загони татарських добичників, що звуться у народніх думах „ушкалями“. Не маючи великої сили, ушкалі ходили через степи потайно, ховаючись по байраках та обминаючи села і захоплаювали людей здебільшого під час праці на полі, як згадується у думі про Коваленка:
Ой в неділеньку рано пораненько
Да зібрав женців да Коваленко,
Да усе женці да й одбірнії,
Поробив їм серпи да все золотії…
