клітина (г), що зветься генеративною. З неї розвиваються сперматозоїди (сп), що проходять пилочною трубкою до зародкового мішка, а далі один з них з'єднується з яйцевим ядром, а другий — з ядром зародковго мішка (фіг. 8).
Виходить, так звану цвіткову рослину, по суті, можна вважати за безцвіткову, бо вона дає безполим способом чоловічі та жіночі заростки й тільки вже вони половим способом утворюють рослину, що скидається на початкову. Виходить, що квіткова рослина теж має зміну безполого та полого поколінь, але ці два покоління так щільно злиті поміж себе, що справляють вражіння одного.
Тепер ми переходимо до того вчення, що є душею всієї справи гібридизації, а разом з тим і акліматизації — до менделізму.
Один Августинський чернець, що жив у Австрії, на прізвище Мендель, почав робити спроби схрещування горошку різних сортів і прийшов до дивовижних висновків, що їх досі ще ніхто не заперечив. Він переписувався з відомим ботаніком Нагелі й, звичайно, міг чекати, що його роботами вчений світ зацікавиться й вони стануть відомими. Але. не вважаючи навіть на те, що Менделевські роботи було надруковано, минули десятки років раніш, ніж його дивовижні досліди знайшли собі наслідувачів, і їх було як слід оцінено. Тільки наприкінці XIX в., через 35 р. після смерти Менделя, спеціалісти разом спохватилися, й тепер Менделева теорія розповсюдилася скрізь, одкриваючи величехні простори, що до утворення нових порід.
У чому ж полягає Менжедева теорія й чому вона має таке величезне значення для нас? Зараз ми це побачимо.
Як-що ми схрещуватимемо дві різні породи, то ми можемо чекати, що їхні нащадки будуть середніми з своїх властивостей. В де-яких межах це так і є, але справа дуже ускладнюється тим, що не всі ознаки однаково легко передаються у спадщину. Де-які з них передаються енергійно: вони звуться домінуючими. Інші. навпаки, виявляються слабо: вони звуться рецесивними. Крім того, тільки примірники першого доччиного (гібридного) покоління бувають однаковими по-між себе. Члени слідуючих поколінь виходять різними, наслідком так званого розчіплення ознак. А як-що сплодителі відрізняються між собою не одною тільки ознакою, а де-кількома, то гібридні нащадки бувають надзвичайно різноманітні.
Візьмемо найпростіший випадок: два батьки відрізняються одною ознакою, скажімо обарвленням або відсутністю його. Припустимо, що один білий (А, фіг. 10), другий чорний (а), а уявімо собі, що обидві ці ознаки однаково сильні. В такому разі всі примірники першого доччиного покоління будуть однаковими й притому середнього кольору, а даному разі сірого. Значит, перше доччине покоління, що звичайно означається літерою F1, стновитиме сумісь обох ознак (Аа). Що-ж буде в
