Також знайшов арґументи! Тут вогонь ще страшніший, як на фронті… Чекай… ось побачиш, як стріляє очима Люсі або Кетті… аж у пятах відчуєш…
Наближалися до бару.
Нічні тіні вели сміливіші атаки на вуличні ліхтарні, що відстрілювалися мерехтливим промінням. Їм помагав „Імперіяль“ снопами веселого світла, що плили від широких вікон та з розмахом відчинюваних дверей.
Двері відчинялися щораз частіше.
Гладко вимощеним підїздом, прикрашеним гарними кльомбами, підкочувалися авта, повози; з них висідали пані та панове, старші та молодші, цивільні та військові — відразу попадаючи у розгорнені рамена спокусливих дверей. Тільки випадкові прохожі, що їм „обставини“ не дозволяли вступити до „Імперіялю“, позирали заздрим оком на завісу зачарованого світу. „З жиру бісяться… не мають де грошей подіти!..“ — сплюнув з пересердям якийсь поважний батько родини і приспішив ходи.
— Ти недавно з поля, — повчав Петро — мабуть відвик від товариських форм. Тож гляди, Арсене: не показуй великого захоплення чи здивування. Взагалі не виявляй виразно своїх почувань. Трохи загорнися Чайльд-Гарольдовим плащем…
— Та вже з тебе буду приклад брати, — ніби невдоволено бурмотів Арсен: — Повчаєш, як ґімназиста…
