Її голос тремтів, у ньому бреніло благання:
— Я для тебе не шансонетка… я жінка… і кохаю тебе…
Арсен здивовано поглянув на неї і мимохіть випустив з обіймів.
Вона кинула на нього несміливий погляд:
— Не сердися, милий… Не розумій мене погано. Я знаю, що я не варта того… але прошу тебе, Арсене, — підтримай мене… Аджеж ти інакше поводився би зі своєю нареченою з порядної родини?… Правда?… Я також хочу бути поряд…
Проковтнула кінець слова, а очі знову зробилися вогкі.
Арсен відійшов, сів на крісло, закурив папіроску з нової срібної папіросниці. Мовчав і напружено думав — але про що, сам не знав. Одне тільки наоч бачив, що Кетті стала новою людиною.
— Ти не гніваєшся на мене? — несміливо наближалася вона до нього.
— Ні, Катрусю, не гніваюся… Я просто змучений, зробив велику дорогу і обставини так хвилюють, підривають нерви… Хотів би відпочити, бо завтра маю багато роботи.
Арсен почув велику втому, якби завтра мав ладитися у довгу невідому дорогу.
— А де ж ти зупинився?
— Ніде. Там, де я був, уже не можу бути…
— Ну, то лягай тут… а завтра побачимо…
Кетті звинно приготовила ліжко.
— А якже ти будеш? Де спатимеш?
