розставляє ручки, заступає дорогу до ставу. Завадій зупиняється, оцінюючи ситуацію. Він може і послухав би наказів своєї пастушки, — коли ж бо капосний Сірий уже виплив на середину плеса і покепковує собі:
— Ґе-ґе! А я вже тут! Що мені зробиш?
Спалахнула завойовницька хижацька кров славних прадідів у гусячих Завадіячиних грудях. Гнівом зайнялися очі.
— Мало тобі ще? Чекай! Дістанеш більше… Я тобі покажу, як нападати на мої володіння!
Він рішуче прямує до ставу. Як справжні „гуски”, нічого не думаючи, плентаються за ним усі білі гуси.
Катруся заступає дорогу і починає періщити прутом „пана-отамана”.
— Гиля! Назад ти, проклятий! Назад! Гиля!…
А він — усе вперед, вперед.
В голосі дівчатка — і загроза, і благання, і розпука, в очах — сльози. — Гиля!
Прут зачепив Завадія. Вигнувши гадюкою шию, гусак зашипів по-зміїному і розставивши крила, кинувся на Катрусю.
— Тю на тебе, окаянний! Агі!…
Перелякана метнулася вбік, бо вже раз закоштувала Завадіячиного дзьоба; он у неї який басаман на спині — боєва рана. А він, не маючи вже перед собою ніяких перепон, скорим маршем простував до води. Ось уже колихається на плесі; навколо нього його табун.
— Ґе-ґе-ґе! — зачіпно ґерґоче.
