Арсен у душі почував цікавість і легку трему. Ще ґімназистом захопила його світова війна. З рядів запасового полку кинула ним до офіцерської школи. Звідти на південно-західній фронт, далі — безпосередньо по світовій війні — війна з москалями, ріжні українські частини, починаючи від повстанських загонів. І по кільканацятьох місяцях маршів, боїв, окопів, нічлігів по сільських хатах, по довгих місяцях тілесного виснаження та духового напруження — попав він до штабу армії. Тепер він має свіжу білизну, здоровий сон і приваби більшого міста.
Як гайвороння на кинену кістку, так з усіх сторін кельнери у фраках кинулися назустріч молодим гостям.
— А! пане сотнику! Просимо ближче! — кланялися.
— Поважання, шановна братіє! — всміхався Петро: — Сьогодні коло нас Жорж і Трубайло…
Два кельнери виступили наперед і вклонилися.
— А це — показав сотник на Арсена — мій товариш і друг. Прошу його шанувати так, як і мене…
Жорж і Трубайло взяли від військових шинелі, кашкети, стеки.
Гості ввійшли до салі; за ними в пристойній віддалі кельнери.
Петро та Арсен передали загальний поклін товариству і вибрали собі столик напроти сцени під великою лятанією.
