Сторінка:Квітка на багні.pdf/110

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

як відпровадили матусю на вічний спочинок. Нічого не чула, бо вуха задубіли на всякі вражіння; нічого не бачила, бо очі напухли від сліз.

З глибини пітьми виринає новий образ: високе чоло, холодні сталеві очі, тонкі зціплені губи.

„Божественний Угаров”… герой-амант столичного театру, за яким шаліли жінки.

Кетті продала книжку, щоб побачити цього незрівняного мистця сцени, коли в весняній мандрівці театр заїхав до їхнього міста…

Як легко вона повірила його палким словам, з яким захопленням слухала, коли він повторяв їй, наче амант у захопливій пєсі:

— Ти моє кохання!

— Ти моє надхнення!

— Для тебе тільки граю!…

Такі слова попадали просто в кров, палили серце, туманили мозок.

„Катрусю! чи ж тобі мама не казала, що не вільно заходити дівчині самій до помешкання актора? Та ще по виставі… Ти повірила, що він хоче тобі сказати тільки „кілька слів”… Ех, ти наївна, молода, недосвідчена…”

„Єкатеріну Тріґорную” за неморальну поведінку виключили з ґімназії. Після цього прийшов шпиталь… самотність, боротьба за хліб і що більше: боротьба за добру славу…

Кетті затискає кулаки, відганяє привид — та не може. Сталеві очі сверлують її, тонкі губи розщіплюються, зпоза них показуються, наче вовчі зуби.