Картини з дійсного життя переплітаються з дитячими казками і поодинокими сценами із пєс. Ось вона сама — артистка. Така сама, як той полумяний Угаров. Хоч і не на сцені, а на кабаретовій естраді, але так само захоплює публику, ласа на оплески, так само вибирає собі між своїми глядачами — жертви. Правда, вона занадто часто сама стає жертвою — не знає, чи грає вивчену ролю, чи імпровізує, чи вона тільки маріонетка в руках невидного, злобного режисера.
Так, ці привиди це не витвір її хорої уяви, це дійсність… її дійсне, нефальшоване життя. Вона бачить іще раз свою молодість — потоптану, забруджену на те тільки, щоб не найти виходу із страшного сліпого кута?
А тут доля післала їй наче нову спробу…
Так добре було мати замкнене своє серце на десять колодок, грати свою ролю на сцені і в житті не думаючи, з дня на ніч…
Нащо ж на її шляху зявився оцей хлопчисько? Такий щирий, простий, чесний. Усміхається до неї у сні — до своєї Катрусі… і вона не знає, чи заснула чи бореться із безсонницею…
„Ти українка… ми, українці, повинні собі помагати…”
Смішний: вибрався на таке небезпечне діло і вибрав собі її повірницею… Вона не вміє з ним розмовляти. Навіщо він розворушив її серце, навіщо повернув його до життя, з яким вона розпрощалася? Навіщо здер заслону із минулого?
