Арсен каже, що вона могла б помогти йому… українцям… Чим же вона може помогти, коли щойно сьогодні вона усвідомила собі, що вона — дитина села, українського села, українського народу?…
Її зморив сон. Сон тим самим медовим воском, що посклеював їй повіки, приміцнив їй крила. Вона ширяла над землею і здавалося їй, що все те, чим журяться люди — дрібне, як вони самі. Там, над землею не було перепон єднати бажання з формами, що пливли як рожеві хмаринки…
Рано Арсен вибрався до Трубайла. З Кетті умовилися зустрітися при обіді в „Імперіяль”, хоч постановили — прилюдно не сходитися там разом, щоб не накликати на себе підозріння.
Коло восьмої години Арсен був на Спадистій вулиці. Віднайшов число 11. У чистій, по-міщанськи прибраній кімнаті чекав його Трубайло. Трубайло попросив розповісти, в чому справа.
— Мене післав до вас сотник, як ви його називаєте, Ямбо… як до свого довіреного чоловіка — почав Арсен.
— Так, пане… Я українець і чим тільки міг помагав нашим. А з паном сотником я здавна знайомий. Чого ж хоче від мене пан сотник?
