Сторінка:Квітка на багні.pdf/114

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

Арсен почав розповідати про свою справу: треба підкупити когось з урядовців чи писарів оперативного відділу штабу і дістати від них відписи останніх бойових і ситуаційних наказів. Може Трубайло знає таких людей? З тих, що заходять до каварні і люблять випити… а може й ласі на гроші…

Трубайло задумався.

— Гм… така річ… Дійсно справа важна й небезпечна… Можна попастися…

Він показав рукою на горло.

— Але буду старатися. Маю на прикметі одного жидика, урядовця. Може за гроші зробить… спробую…

— Я просив би тільки хутчіше обернути справою — додав Арсен; — Я не можу тут довго перебувати, мушу вертатися. Ми незабаром будемо наступати. А вам, пане товаришу, ми гарно подякуємо за допомогу. Ось вам на потрібні перші видатки, а за документи я заплачу окремо. Де ми зустрінемося?

— Може в „Імперіяль”?

— Добре — погодився Арсен — я там буду обідати. Постарайтеся мені подавати обід… ми й порозуміємося…

Вийшовши Арсен від Трубайла, рішив піти поглянути на свої коні. Пішов знайомими вулицями. Хоч проминув дуже короткий час від хвилини, як українська армія відійшла звідси, але вигляд міста таки змінився. Чепурне ґуберніяльне місто підупало, якби навмисне старалося прибрати