— Дєло ясноє… Ми навіть обозів не розпаковуємо… будемо далі гнати ту жовто-блакитную сволоч…
— І скоро поїдете звідси?
— За пару днів будемо наступати… Я вже знаю… таку прикмету маю…
Арсен хотів ще більше довідатися з цієї несподіваної розмови, але її нагло перервав другий салдат:
— А диви, Васька, знову погнало то червоне авто з „чеки”.
— Мабуть знову виловили когось із шпигунів — перший салдат довірочно звернувся до Арсена: — Тут, товаріщ, біда: що ні хахол, то й гад… шпигун… зрадник… Але наша чека дає їм бобу…
Арсен почув, що йому холоне спина. Там червоне авто, довкола повно чекістів, аґентів, шпигунів. Може й ці два… ану, якби котромусь забаглося зревідувати, вилєґітимувати його? Правда, він має ріжні большевицькі документи, але має теж револьвер і багато грошей: нащо? звідки? Ствердити, що документи підроблені не так то вже й трудно.
Встав: — Ваша правда, товариші: ті хохли дійсно гади… Ну, мені треба йти… До побачення…
Пішов до „Імперіялю”.
При обіді сидів за окремим столиком і переглядаючи свої ґазети стежким оком озирав салю. Чекав Трубайла і Кетті.