Сторінка:Квітка на багні.pdf/12

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

— Покищо дві чарки коняку і цитрина — командував Петро: — Накриття на чотири особи…

— Слухаємо! — кельнери кинулися виконувати доручення.

Арсен оглянув яскраво освітлену салю. Напроти них була сцена зі спущеною завісою, на якій Амор пристрасно цілував Психе. Перед сценою на салі містилася сальонова дамська орхестра. На стінах — малюнки, ґобеліни, свічники. Біля стін — столики, кріселка, вазонкові квіти. Посередині салі велика, гарна пальма-лятанія.

Як мухи кістку цукру, так гості пообсідали деякі столики. Сміх і легкий гамір наповняли повітря, де з пахощами перфум змагалися клуби тютюнового диму.

Від орхестри відділилася молода, гарна, сильно підмальована жінка і підійшла просто до старшин.

— А, Ямбо! Здоров! Давно тебе не бачила — усміхалася золотими зубами Петрові.

— Цьомаю бузю… — привітався з нею Петро: — Сідай, Люсі, будь ласка з нами… Ага… ви не знайомі? мій друг Арсен — моя приятелька Люсі.

Арсен дзеленькнув острогами і поцілував руку свіжій знайомій.

— Ти вже співала, Люсі?

— Уже…

— Шкода, що не чув… Я тебе завсіди з такою приємністю слухаю…

Артистка задоволено всміхнулася.