Сторінка:Квітка на багні.pdf/120

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

Ось своїм пливким кроком підійшов Трубайло. Став у кельнерській позі і подаючи стравоспис, ледвечутно прошептав:

— Документи будуть. Де ви зупинилися?…

— На вулиці Почтовій… там, де мешкає Кетті…

— Добре… Чекайте дома ввечір… У 10-й годині прийде чоловік, одягнений по цивільному. Застукає чотири рази в двері… Ви запитайте: „Від кого і чого треба”? Він скаже: „Добрі вістки, прошу впустити”. Далі вже самі порозумієтеся…

— Добре — голосно сказав Арсен, ніби-то вже погодився, що хоче їсти: — Прошу дати мені росіл і сіканці…

Арсен усміхнувся сам до себе: бодай є якась надія на успішну роботу. Дотого передумував сцену, якто він скаже Кетті про свій плян повезти її до себе, до своєї родини і там одружитися. Думкам попустив віжки, вони помчали перегоновими кіньми. Війна закінчиться, вони виїдуть до батьків далеко на степи, ніхто там не буде знати Катрусиного минулого, а він сам ще більше буде її кохати, знаючи, скільки вона натерпілася в житті.

З дверей, що вели за сцену, вийшла саме Катруся, за нею Жорж і ще двоє людей. Це був господарський комітет „Імперіялю”.

Побачивши Катрусю, Арсен не міг стримати своєї усмішки. Катруся мимохіть також привітно йому всміхнулася.

Жорж, що йшов слідом за Кетті, не спускав її з очей. Його заздрий погляд перехопив цю