Аж десь коло 10 години двері раптом широко відчинилися. У них стояла задихана, розчервоніла від скорої ходи Катруся.
— Що з тобою? Чому ти так довго? — почав був Арсен, та й увірвав свої питання, глянувши на неї.
Вона тяжко дихала, очі якось несамовито виблискували, руки тремтіли…
Кетті виходячи з хати була вдоволена, що сьогодні не мала виступати на сцені і може скоріше вернутися додому. Думала про те, як „він” чекає на неї, може ще й сердиться, що вона залишає його самого. „Зачекай ще трошки” — в думці потішає його Кетті — „за це будеш мати нагороду”… Яку саме, вона сама ще не знає. Але Боже милий! чи-ж закохане серце не знайде, коли схоче?
Що-хвилини споглядала на свої груди, де горів символ Арсенового серця.
Зідхнула.
Уперше „Імперіяль” з його винними запахами, масною атмосферою, грою на сцені і на салі — видався їй осоружний.
Боже, як могла вона марнувати тут свою молодість? Тут, де нема інших святощів, крім грошей, де люди купують і продають усе — звору-
