шення, пориви серця, заливаючи все це алькоголем…
Навіщо цей хлопчина відкриває їй дорогу в інший світ, про який вона вже почала забувати? Вона приросла вже до свого середовища, як мох до кори; чи зможе вона віддертися від нього без болю, не покалічивши власної душі?
Усе те, що передумувала за останню ніч — верталося до неї наново з новими сумнівами. Життя, якому вона придивлялася щодня зблизька навчило її тверезо оцінювати чужі слова та вчинки. Що варт найщиріші присяги та найкращі наміри, коли людина зміняється? Що з того, що вона покохала Арсена, що він покохав її? Як довго триває молодече кохання? Чи вона зможе, бути матірю — мати діти, виховувати їх?
Кетті пригадуються ріжні випадки, як сумно кінчалося оте „велике” кохання, що загорялося при світлі каварняних лямп… Там, де воно спалахнуло — там і згасло…
Сумніви знову виставляють свої пазурі: добре, будеш мати і родину, і дитину… А що буде, голубонько, як в тобі наново прокинеться бакханка, як від родинного огнища потягне тебе блискучий шантан?
Таке щастя не для неї. Вона, відірвана від народу, від громадянства, не сміє думати про теплий родинний куток. Вона не завяже світу тому гарному хлопцеві, що так щиро її кохає, що загнався на смертельну небезпеку для України, а може трошки і для неї…
