— Для тебе, Ямбо, буду хочби і до ранку співати…
— Дякую… ти добра дівчинка…
Тимчасом Трубайло розставляв посуд, Жорж приніс коняк.
— А ти, Люсі, чого хочеш на початок; коняку чи лікеру?
— Та вже коли рівноправство то рівноправство: нехай буде коняк!
— Ще два коняки! — гукнув Петро до Жоржа: — А тепер чия буде точка?
— Тепер співає Кетті!
— Ну, Арсене, позір! Кетті — каскадна співачка, вогонь… Тримайся!
Арсен, що досі мовчав і ніяково курив папіроску — почервонів і по-дитячому усміхнувся. Він жадібно дивився на приємне личко кабаретової артистки, що була занята Ямбом-Петром: підсміхалася, „робила очко“, кокетувала, якби продовжувала свою естрадову ролю.
Заграла музика.
Бурхлива мельодія раптом сколихнула спокійним плесом салі. Засовгалися крісла, як колоски жита під подувом вітерця, заворушилися голови, нахиляючися в сторону сцени. Мужчини гусаками витягали шиї, дами наставляли льорнети. А на всіх обличчях — усмішка, підхмелена алькоголем і пянким танцем.
Мачіш! Бакхічний танець!
Піднеслася завіса. На сцену метеликом випурхнула золота бльондинка з голубими очима.
