ні широкий стіл, застелений білою скатертиною. Крісла, вазонкові квіти доповняли обстанову.
— Моє поважання — скромно привіталася Кетті.
Блінов сидів на фотелі, одягнений у плащ, із шкуратяною текою на колінах; переглядав папери, які мабуть саме виняв.
На Кеттин привіт комісар обернувся. Лице розпливлося в широкій усмішці.
— А, Кетті… поважання… Прошу сідати і зачекати одну хвилиночку. Тільки перегляну важні папери…
Кетті удавала байдужу.
— Ет, що там папери! Маєте час на працю в бюрі. В „Імперіялі” не треба паперів. Тут люди приходять забути за свої обовязки, розважитися.
Вона підійшла ближче і поклала руку на комісарове плече.
— Не можна, дитино — озвався той: — Завтра мають бути важні військові пересунення. Мушу переглянути накази, документи… Я зараз буду вільний… прошу сідати.
Блінов переглядав папери, мугикав під ніс, крутив головою. Нарешті зложив їх до теки, повісив її на вішало, зверху повісив свій плащ — і аж тепер, усміхаючися, обернувся до Кетті.
— Тепер ми можемо приступити і до „Імперіяльської” програми. Прошу скинути плащик…
Він сам помагав їй роздягнутися.
— Хочу сьогодні з вами, Кетті, ширше пого-