ворити. Бо завтра мушу виїхати на оглядини фронту і не знаю, коли вернуся…
— Прошу… я рада… як це тільки вам приємно…
Вона присіла на отоману, поклавши коло себе свою торбинку.
До кабінету ввійшли Трубайло з тацею, заставленою тарілками і Жорж. Останній, хоч зеленів від заздрости, але підлесно усміхався до Блінова.
— Прикажете накривати, товаришу комісаре?
Він зігнувся в льокайській поставі.
Блінов недбало кинув:
— Подати, що маєте найкращого… та скоріше… Шампана не забути!
Жорж і Трубайло заметушилися коло стола. Скоро стіл уже був заставлений закусками і винами.
— За годину дати „жаркоє” й десер…
І нікого сюди не впускати.
Кельнери вклонилися й вийшли.
Блінов підійшов до Кетті, взяв її за руку.
— Прошу, Кетті, до стола. Як у нас, у Москві, кажуть: „Сядем рядком да потолкуєм ладком”… А покищо прошу, що ласка, спершу конячок, випємо за те, що прикрашує всім життя — за кохання!
Вони сіли поруч. Блінов пив багато — йому старанно підливала Кетті. Говорив їй про те, що вона подобається йому. Хоч знав уже багато жінок, але ніодна не викликала в ньому такої несмі-