Одержавши інформації від Шурки Свища про підозрілого молодого чоловіка, Жорж майже упевнився, що це таки Кеттин коханець. Але хто… хто він?
Чи Жорж у вестибулі зустрічав гостей, чи проходжувався по салі, чи заглядав до буфету і до кухні, всюди настирливо переслідувала його думка: хто він такий, той щасливий суперник?
Мимохіть пригадав собі ту першу відсіч, яку дістав від Кетті ще тоді, як у місті були українці, як в „Імперіялі” бенкетував той сотник, як він називався? Ямбо…
— Ямбо! Ямбо!…
Наче ліхтарка серед ночі, освітила кімнату, так ясно стало йому від цієї думки.
— Це-ж він! Він!
Жорж аж застиг непорушно на місці від несподіваного відкриття: це він — той молодий старшина, що останнього разу бенкетував в „Імперіялі” з сотником Ямбом. Так… він! Жорж виразно собі пригадав, як вони з Трубайлом ще обслуговували те товариство в сепаратці. Люсі була з Ямбом, а Кетті з отим. Отже між ними щось є, коли він опинився аж тут, з нею.
— Він — український старшина та ще із штабу армії, перебраний за цивіля… Ясно — шпигун!
… Вийшовши на коридор, Жорж відвів Блінова вбік і почав тихцем вияснювати йому новину, з якою прийшов. Чекiст споважнів, навіть шкляні хмільні очі проясніли.
Поза їхніми спинами розгорнулися портієри
