132
Тікати? Але-ж, коли побачуть, що вона втікла, нароблять алярму. Тоді вже далеко не втечеш. Краще покищо не подавати вигляду, що вона знає про справу і стежити за подіями, маючи на увазі головне: приспати Блінова.
Приспати?
З поспіхом кинулася Кетті до своєї торбинки.
Ось він, той пакетик — морфіна…
Всипала порошок до комісарового келиха, розколотила ложечкою. Кілька разів глибоко відідхнула, щоб заспокоїти нервове тремтіння свого тіла і сіла на крісло.
У відчинених дверях станув усміхнений Блінов, за ним якийсь нервовий, з несамовитим виразом Жорж.
Біля порога комісар закінчив размову:
— Подати десер і каву і… більше сюди не показуватися… Розумієте?…
— Слухаю, пане-товаришу…
Опинившися віч-на-віч із своїм ворогом, Кетті якось заспокоїлася. З неймовірною силою спалахнуло почуття самооборони і підбило всі інші почування.
— Що там трапилося? — запитала з легким хвилюванням; та вже з першим звуком голосу почула себе певніше.
— Нічого… дрібний випадок — відповів Блінов: — Тепер же війна… всяке буває… що хвилини щось нового.
Він пильно, сверлуючи її очима, дивився на неї.