Сторінка:Квітка на багні.pdf/136

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

132

Тікати? Але-ж, коли побачуть, що вона втікла, нароблять алярму. Тоді вже далеко не втечеш. Краще покищо не подавати вигляду, що вона знає про справу і стежити за подіями, маючи на увазі головне: приспати Блінова.

Приспати?

З поспіхом кинулася Кетті до своєї торбинки.

Ось він, той пакетик — морфіна…

Всипала порошок до комісарового келиха, розколотила ложечкою. Кілька разів глибоко відідхнула, щоб заспокоїти нервове тремтіння свого тіла і сіла на крісло.

У відчинених дверях станув усміхнений Блінов, за ним якийсь нервовий, з несамовитим виразом Жорж.

Біля порога комісар закінчив размову:

— Подати десер і каву і… більше сюди не показуватися… Розумієте?…

— Слухаю, пане-товаришу…

Опинившися віч-на-віч із своїм ворогом, Кетті якось заспокоїлася. З неймовірною силою спалахнуло почуття самооборони і підбило всі інші почування.

— Що там трапилося? — запитала з легким хвилюванням; та вже з першим звуком голосу почула себе певніше.

— Нічого… дрібний випадок — відповів Блінов: — Тепер же війна… всяке буває… що хвилини щось нового.

Він пильно, сверлуючи її очима, дивився на неї.