— Ну, що, Кетті, випємо за наше кохання?
— Чому-ж би ні?
— І… і ви залишаєтеся тут зо мною?
— Певно…
— Як довго схочу?
— А невже-ж мені тут погано?
— Вас… ніхто не чекає?
Він знечевя кинув це питання, а сам стежив за рисами її обличчя. Кетті на гру відповідала грою.
— Дивне питання. Аджеж коли я тут… то значить, що хочу бути з вами… з тобою…
Вона зальотно труснула кучерями і кокетливо усміхнулася.
Блінов знизав раменами:
— Побачимо, що принесе нам ранок… Ну, то за наше кохання!
— До дна! — з запалом вигукнула Кетті і одним духом випила шампана.
Блінов також випив.
— Сталося… — наче щось відірвалося від Кеттиного серця.
Трубайло і Жорж внесли ще якісь страви, каву, забрали непотрібний посуд і вийшли. Трубайло кинув багатомовний погляд на Кетті, наче підбадьорував її. Ледве помітно вона притакнула головою. Цей погляд додав Кетті відваги: вона не сама, не безпомічна; є люди, що так само думають і відчувають, як і вона; може вони допоможуть, підтримають в останній хвилині.
— Навіть шампанського не можуть доброго
