— Сповніть свій обовязок — сказала Кетті до нього, підкреслюючи кожне слово, щоб він зрозумів, що тут не йде про її рану ні про її особу.
Арсен збіг по сходах і кричав усім стрічним, щоб покликали лікаря до тої шансонетки з „Імперіялю”. Його рука тримала в кишені ввесь час револьвер — може за хвилину нова куля буде призначена для нього.
Він повинен був вернутися нагору до Кетті і чекати — —
Тепер уже не було б сумніву, як скінчилась би така сцена за годину, дві. Його присутність тільки збільшила би вину Катрусі. Розстріляли б обоїх. А так крім Жоржа ніхто з чекістів не знав певно, хто саме ховався в кімнаті Катрусі.
Він ішов яко мога швидко вулицею і стримував себе, щоб не зрадити свого поспіху, не звернути на себе уваги.
Тепер уже не мав сумніву щодо кохання Кетті. Вона врятувала йому життя власною кровю. Може ще заплатить за це власним життям… від рани або на суді. Почував для себе якусь дивну погорду, якби втікав із фронту. Може це ще гірша зрада — на фронт не всі йдуть добровільно, а присягу кохання він склав із власної волі… обіцяв Кетті з нею одружитися i… тепер покидає її як чужу, вирікається її.
Та у хвилинах, коли людина рішає про власне життя і бачить чужу смерть, думка починає нераз працювати з незвичайною ясністю, з льоґікою, що рівняється суворим законам смерти.
