Сторінка:Квітка на багні.pdf/15

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

тої тілесної змисловости, яка звязувала її з її нестерпним обовязком — лоскотати низькі пристрасти чужих людей.

Здавалось їй на мить, що музика має в собі опянливість її власної крови переміненої в отруту…

З напів відкритою губою і масними очима впялилися очі якоїсь лисої голови в її спокусливі стегна, в ледве прикриті блискучими кружальцями груди. Вона бачила, як смаковито підсміхалася якась потвора, прицмокуючи язиком, коли її коротенька спідничка легкою китайською парасолькою підносилася вгору, відкриваючи звабливе тіло.

На цілу салю залунав приємний, сильний голос:

Мачіш — чудовий танець,
Пянить і гріє,
Привіз його еспанець,
Моєї мрії!

Гості підспівували, пристукували ногами до підлоги, чи руками до мармурових столиків. Сонні очі виблискували, викривлені уста мимохіть складалися в усмішку. Невидні нитки лучили салю зі сценою в одну громаду. Чи справді на салю спливав флюїд із кінчиків пальців тої дівчини, що з розпростертими, як крила у леті, руками, пробувала втриматися у повітрі?

Та за кожним разом, коли на одніську мить настрій слабшав на салі, дівчина мусіла зупинитись, щоб його розбурхати новою строфою: