— Ай, легше! — крикнула артистка. — Я… слаба істота.
Арсен іще більше почервонів і збентежився.
Кетті лукаво усміхнулася.
— Ямбо, — бачу — хоче, щоб я вас сьогодні бавила. Чи вам так страшенне нудно, чи ви сами не вмієте бавитись?
— І нудно… і не вмію. Я рідко буваю в таких… — не знав: чи має сказати „Кафе-шантан“ — …у товаристві. Мені здається, що це я повинен би вас бавити, такий обовязок мужчини… Але бігме не вмію… О, хотів би вам сказати комплімент, що ви танцюєте з душею, але — —
Він почервонів уже на цілу щоку і несміливо зупинився на ній своїм гарним, чорним оком. Одягнена в сальонову блакитну сукню Кетті виглядала свіжо, інтеліґентно. Арсен здивувався, що вона така молода зблизька, без зморшок довкола очей і уст. Пудра та шмінка скоріше шкодили їй, ніж помагали.
А в її сміливім, штучно-зухвалім погляді засвітилися якісь мягкі, ніжні вогники. Наче крізь густий серпанок чорних листопадових хмар продерся клаптик травневого блакиту. Кармін з уст перекинувся на щічки. Зідханням приглушила чуже їй зворушення — чи ж личить воно шансонетці? Притишеним голосом поквапно підхопила:
— Що ж?.. постараюся вас розвеселити… Бавити гостей — це наш обовязок…
— А чого ми тут будемо так натягнено сидіти? Га, пташенята? Ану, гайда, до затишного
