гніздечка! — гукнув Петро і підніс руку: — Трубайле, приготуйте каюту під четвертим і увесь баґаж перенесіть туди…
— Слухаю!
За кілька хвилин товариство вигідно розмістилося в окремім кабінеті з притемненим рожевим світлом. На столі появлялися смачні закуски: майонез, кавіяр, устриці. У вазі з льодом стояв шампан.
— Ану, діти, кожна хвилина, що минає без праці, втрачена — командував Петро: — За наше парубоцьке!
Випили — чоловіки зубрівки, дами коняку.
Арсен чув, як його обгортають якісь теплі хвилі. Ставало приємно, безжурно, не треба було думати. Кошмарним сном здавалося, минула поневірка на фронті: він навіть не уявляв собі, що на світі можуть бути такі гарні речі, як от та музика, що пориває за собою людину в світ далекий від дійсности, ті напитки, що наркотизують нерви, ті молоді жінки, що ховають у собі привабливу, солодку таємницю. Хто могла бути золотава бльондинка зі соковитими устами та знадливими формами?
— Товариші! — жартівливо почала Люсі: — А знаєте, у нас не все гаразд… Нема повної гармонії.
— Якої тобі ще гармонії треба? — кричав Петро — маєш орхестру, шампан, наше товариство!
