Петро це помітив — він усьому надавав тон — усе бачив. Усміхнувся до своєї сусідки:
— Ану, Солодка, для мене: „Від Ростову до Кавказу“!..
Люсі перемогла себе й з кабаретовою бравурою почала популярну пісеньку:
Від Ростова до Кавказу
Не відмовила ні разу…
А присутні підхопили хором:
Командирам — дирам,
Офіцирам — цирам,
Пасажирам — жирам,
Рам-рам рам!
Люсі, кокетуючи Петра, замість „політурщики“, докінчувала: „капітанчики-чики“; а Кетті, гладячи Арсена рукою по обличчі, співала йому: „петлюрщики-чики, молодцы“.
Кельнер приніс котлєти, нахилився дискретно до Петра:
— Пане сотнику, тут у нас є один гість, який дуже хотів би познайомитися з паном сотником… Просить дозволу приєднатися до вашого товариства…
— Хто він такий?
— Аґент від мануфактурної фабрики з Білостока…
— І здається „наш приятель“, — неначе знечевя кинув Трубайло: — Називається Котлярський…
— Ага, так… Ну, то прошу дуже, — запросіть пана Котлярського сюди…
