при нашому столі — наш гість! Я зараз вернуся… вибачайте…
Петро вийшов.
— Панове старшини з штабу армії? — почав Котлярський, звертаючись до Арсена.
— Так…
— Дуже, дуже приємно пізнати вас… У штабі прекрасні старшини… А може й „інтерес“ зробимо… Я представник білостоцького концерну мануфактурних фабрик: „Текстильна Асоціяція „Волокно“ С. А.“ Може чули? Приїхав запропонувати доставу сукна, полотна і таке інше для вашої армії… Та про це пізніше…
Кельнери почали вносити нові страви та пляшки.
Коли повернувся Петро, настрій спалахнув з новою силою.
В Арсена крутилося в голові — і від вина і від атмосфери, насиченої дражливими перфумами і тютюном. Він не звик до такого швидкого темпа — ні пити ні робити знайомости. …Влучно назвала його ота спокусниця „Жовтодзюбком“… Поправді він не знав досі жінок. Читав про них багато в романах… знав усякі типи… міг навіть вести дискусію про них… Але він не сидів іще ніколи так близько при гарній молодій жінці, що свобідно брала його за руку, поводилася з ним як… О, саме цього він не вмів собі зясувати, як вона з ним тут поводиться. Він досі чомусь думав, що шансонетки це щось таке нещире, негарне, холодне, може навіть… обридливе. А ця Кетті — які он у
