— В тім-то і річ, пане сотнику… Я подам оферту, але хотів би заручитися вашою допомогою, щоб її приняли. Ви, пане сотнику, дістанете гарний процент… то вам належиться… Сподіваюся, замовлення буде велике… отже і ваш відсоток…
— Дякую, дякую… мені нічого не треба… Але що ж я можу для вас зробити?
— Дуже багато… Але насамперед випємо за успіх нашої акції…
Котлярський налив коняку.
— Ваше здоровля, пане сотнику…
— Будьмо…!
— Якби ви могли, пане сотнику, то я просив би вас подати мені дані, кілько ви потребуєте сукна синього, жовтого і так далі… На підставі цих даних я міг би виготовити оферту для вашого командування…
— Ага, — зрозумів Петро: — себто, ніби то для піхоти, кінноти, чи що? Добре, я поговорю з начальником постачання…
— Десять процент від замовлення будете мати… Це ваша законна провізія, — поспішно докинув Котлярський на заперечливий рух старшини: — Зрештою якось погодимося…
Петро немов би далі прислухався до музики, що долітала через коридор із салі. Та несподівано підвівся і довірочно шепнув до Котлярського:
— Прошу, пане товаришу, на хвилинку за мною на коридор… Умовимося щодо нашої зустрічі і… взагалі нашої справи… Бо тут не зовсім зручно…
