— Прошу дуже…
Вони попрямували до виходу.
— А ви куди? — скрикнули Люсі та Ванда.
— Просимо вибачити і зачекати одну тільки хвилиночку… Маємо важну справу… — виправдувався Петро.
Навіть Арсен відірвав від Кетті свою підхмелену голову і глянув у напрямі виходу. За хвилину йому здалося, що в коридорі майнули червоні аксельбанти польових жандармів.
Незабаром Петро ввійшов сам один.
— Пан Котлярський прохає вибачити: його нагло викликала дирекція фабрики і він мусів відїхати…
— Нахаба! — з обуренням крикнула Ванда: Навіть за вечерю не заплатив!…
Невдоволена, з пересердям випила чарку і вийшла з кабінету.
— Веселої вам забави!…
— Ти вже йдеш? — для чемности спитала Люсі.
— Не буду вам перешкоджувати… піду на салю…
Кельнери внесли каву.
— Ну, Арсене, як ти себе почуваєш? Чи вдоволений із своєї сусідки? — усміхався Петро до товариша.
Арсен, збитий спантелику холодом Кетті, ніяково мовчав.
— Не звик до такої забави… А ти, Кетті? — підморгнув Ямбо — не занудилася з моїм товаришем?
