Сторінка:Квітка на багні.pdf/32

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
II

— Ну, чого-ж ти став? Прошу ввійти… Дійсно, жовтодзюбий… Боїшся?

Після того, як Арсен трохи пройшовся вулицею на свіжім осіннім повітрі, його голова проясніша від хмелю. І тепер нерішучий стояв перед воротами дому, що їх Кетті відімкнула і залишила настіж. Він уперше в житті був у такій ситуації. — Його манив тут невідомий, небезпечний світ — жіноче кохання, але і бентежив, лякав, як новика, що виріс на мужчину, а мав іще досвід і серце молодця.

Після пяної ночі ввійти до якоїсь кімнати дівчини, з якою ледви познайомився… Ну, і знайомість! Хто-ж вона може бути, коли співає та танцює що-вечора в такому льокалі?… Ясно… Правда, її поведінка трохи інакша від її товаришок, але-ж… це теж може належати до штуки зваблювання мужчин. Пригадав собі хроніку із щоденної бульварної преси про ті таємниці нічних льокалів, які щодня вранці виливалися на вулицю, якби навмисне мусіли спливати до каналів.

Якось сам собі не вірив, що не мав досі нагоди ввійти до самотньої кімнати молодої самостійної жінки. Кілько історій про такі відвідини чував він від своїх товаришів! Коли на нього приходила черга оповідати, прикидався, що теж має свої таємниці, але не вміє їх оповісти, не може.

Пригадував собі, як часто тужив за справжнім знайомством з інтеліґентною, ніжною жінкою,