Сторінка:Квітка на багні.pdf/34

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

ська. Перебув багато маршів, боїв, пережив неодну воєнну пригоду, але з жіноцтвом ближче не мав нагоди зустрічатися. Може саме тому, зовсім свідомо його товариш Петро звів його з жінкою, до якої він не потребує довго залицятися, не потребує придумувати гарних слів, щоб пізнати той зачарований світ, що йому ввижався так часто у снах.

„Таких” жінок Арсен здавна боявся та уникав. Чув до них якусь орґанічну відразу. Але Кетті начеб-то — не „така”: вона мила, гарна, приємна. Вона — артистка. І… здається, вона відразу відчула для нього спеціяльну симпатію… поводиться з ним зовсім інакше, ніж її товаришки…

Ні, він залишиться; він мусить пізнати те, про що так багато то натяками, то з такою бравурою оповідали ще в гуртку товаришів-ґімназистів. Що він сказав би Петрові? Йому соромно буде показати себе „жовтодзюбком”.

Арсен на всі ґудзики запинає свою трему.

Кетті вийшла зза паравану із припудрованим, відсвіженим лицем, одягнена в легкий шляфрок. Здавалося, під цією тонкою матерією вже нічого іншого не було — так виразно виглядали зпоза неї форми тіла.

— Випємо чорної кави… це відсвіжує голову — сказала і почала поратися коло спиртової машинки.

Арсен пожадливими очима стежив за вигинами її тіла. Інколи вона доторкалася своїм коліном його коліна — тоді чув якісь дріжаки. Може це було від зусилля, щоб заволодіти собою.

Приладивши каву, Кетті налила два малень-