Його погляд побіг по підлозі й зачепився за ніжні оксамитні виступці. Далі перескочив на голівку, повязану блакитною хустиною; обхопив легкий пенюар з білим мережаним фартушком. Аж тепер насмілився стати напроти голубих очей, що аж сяли йому назустріч привітливістю.
— Сідай… зараз зроблю каву і підеш на службу.
Мав таке вражіння, якби його молода жінка розмовляла з ним уранці, як щоденно.
Арсен збирався виходити і не міг. За щось зачепився серцем у цій кімнатці і боляче було відірватися від неї. Відтягався не знаючи, як почати розмову.
— Кетті… ти знову підеш до театру?
Вона засміялася:
— Що за питання? Певно що піду; це-ж мій фах, мій заробіток…
Якісь заздрощі наколювали Арсенове серце. В одну мить уявив собі, якто до неї будуть приходити й інші мужчини… Ні, він не може допустити, щоб якісь там цинічні нахаби могли бути тут, на його місці…
— Кетті, а ми ще побачимося? — несміливо запитав.
— Ну, а чому ж би ні? До каварні чейже потрапиш… та й мою адресу знаєш… Приходи коли маєш вільну хвилину…
Арсен почав хвилюватися: він хотів сказати їй щось такого, чого вона не чула щодня, а вона якось так офіційно його збуває. Невже правда,
