— Не знаю, гірший чи ліпший, але я можу вибирати собі товариство, пане Жорже! Прошу відчепитися від мене!
— То ви гордуєте мною, пані?
— Не потребую вам цього поясняти…
— Глядіть, щоб не каялися потім!
— Не боюся ваших погроз…
Вона рукою легко відштовхнула його набік і пішла коридором.
Кельнер злісно заціпив зуби:
— Харашо… харашо-с… Пасмотрім…
Вимахнувши серветкою і перекинувши її призвичним рухом на ліве рамя, він поплив елястичною ходою на салю.
— Що він собі думає… цей нахабний льокай! — бунтувалася Кетті на згадку про залицяння кельнера Жоржа.
Навмисне пішла поволіше, щоб хуткою ходою не побільшувати свого схвилювання.
Кетті усвідомила собі, що досі вона якось інакше ставилася до подібних явищ: Похотливі погляди, пожадливі натяки і пропозиції, пікантні розмови — не ображали її, навпаки — тішили. З них вона вичувала свою жіночу привабу, яка як-не-як творила підставу її існування та її усміхів. Із самозадоволенням ловила гарячі погляди мужчин, коли танцювала на сцені, приймала компліменти,
