Сторінка:Квітка на багні.pdf/54

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

Він бачив у ній тільки людину, поводився з нею зовсім, як і з чесною жінкою. Він попросту не допустив думки, щоб вона могла ставитися так само до кожного, з ким познайомиться…

Кетті почала переходити в думці ще раз усю їх розмову від першої хвилини, як вони зустрінулися і сама собі не вірила. Невже-ж він міг закохатися? А що значили цих 300 карбованців і те прохання, щоб вона нікого іншого не приймала в себе?

Кетті усміхнулася до своїх думок. Якоюсь неймовірною, і привабливою, і далекою і дорогою здалася їй одна з них: вона шансонетка? Може кохати? Чи вже кохає?

Ні, ні… це не для неї… але вона мусить тому наївному хлопчиськові зробити приємну несподіванку…

І так несамохіть Кеттині думки вже другий день кружляли навколо Арсена. Заспокоїлася аж тоді, коли всі його гроші витратила на дарунки для нього, а ще й із своїх грошей додала, щоб його вгостити, коли прийде у відвідини. З нетерплячкою очікувала тої години, коли вже буде з ним сама.

Збиралася йти на обід до „Імперіялю”, коли до неї в кімнату вбігла задихана Люсі.

— Ти не бачила Жовтодзюбика? — поквапно питала, навіть не вітаючися.

— Ні… а що сталося? — з острахом злетіла тривожна думка. Уява вже малювала Арсена, хорого, забитого, Бог зна якого… Ноги під нею затремтіли.