Нове життя… з родинним теплом… з чистим сумлінням…
З бравурою людини, що лякається розчарувань Кетті відганяла цю спокусливу думку з поля своєї свідомости. Та вона непрохана зачепилася за якийсь окрайчик серця — і там дразнила його, якби пробувала пробити шкаралущу зневіри.
На саму згадку про втрачений і все ще можливий рай — душа наповнялася теплом…
Бувають такі хвилини, коли людина бачить можливість змінити все своє життя і хапається судорожно цієї нагоди, непевна, чи вона вернеться вдруге. Кетті вірила в те, що все залежить у житті, з якою людиною людина зустрінеться і чи душа відповість на кинений поклик. Ось коли промине така нагода легкосердо пропущена, може життя не зміниться для неї ніколи.
Чи у сірій щоденщині не так само як на війні, де якась одна невеличка причина надає напрям дальшим подіям?
Чекати з заложеними руками завтрішнього дня?
Знову „Імперіяль”… масні погляди, пяні бенкети, кошмарні ночі… Брр…
Чула, як корч стис її горло, як запекло в очах — і на холодне, з мертвим полиском, бездушне віко папіросниці впала жива, гаряча сльоза.
Відрухово рука потяглася до торбинки: там здавна Кетті тримала порошок морфіни, який дістала від знайомого військового лікаря. Це ховала на „чорну годину”, коли життя стане нестерп-
