Сторінка:Квітка на багні.pdf/67

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

— Чого він хоче від мене, той нахабний лакуза?!. От вибю по пиці і буде мати…

— Будь обережна з ним, Кетті… Ти знаєш, що про нього кажуть?…

— Що?

— Що він на службі в „чека”… Він — чекіст…

— Хай собі буде… Я його ненавиджу й усе!

— Тс… тихо… — Люсі приклала палець до уст.

Вони розмовляли в ґардеробі по обіді, а там переходило багато ріжних осіб.

Нагло нова думка опромінила Люсине обличчя.

— Знаєш що я надумала?

— Що?

— Але тихо… слухай…

Вона наблизила своє лице до Кетті і майже пошепки почала говорити:

— Ти ж бачиш що до тебе робить очко Блінов…

— Який Блінов? — здивувалася Кетті і мимохіть піднесла голос.

— Чи будеш ти тихо! — зашипіла Люсі на товаришку.

Кетті ніяково усміхнулася:

— Вибач… забулася…

— Дурна ти, — казала далі Люсі: — Блінов це той чорнявий… У піджаку… що уладжує бенкети… Це-ж голова прифронтової чека… Він усяких Жоржів у баранячий ріг зігне… тільки примилься до нього…