вівся Блінов і з привітною усмішкою запрошував до стола.
Бенкет був у розгарі. Кетті маніжилася до Блінова, і він був цим помітно вдоволений. Відвертаючися жартівливо від комісара, Кетті кинула погляд убік і… ввесь хміль раптом вилетів з голови. Підхлібна усмішка застигла на її устах, слово урвалося на половині. Блінов здивовано поглянув на неї, а вона була мов спараліжована. Її очі схрестилися з поглядом юнака, що сидів біля стіни: це був Арсен… Так, нема сумніву — він, Жовтодзюбик!…
Коли вночі штаб армії дістав наказ відступити на 40 верстов на захід і почав гарячково ладитися до відїзду, Арсен, як вартовий старшина, не міг ні на хвилинку залишити служби. Навіть про його приватні речі подбав товариш Петро, давши відповідні накази Арсеновому джурі.
Вполудне вантажні авта та валки возів з відповідною охороною потягнулися на захід. В місті залишилася тільки частина польової жандармерії для охорони порядку.
Звільнившися коло 12 год. з варти, Арсен у великім поспіху скочив до міста. Забіг на знайому вулицю — Кетті вдома не було. Покрутився коло „Імперіялю” — також не побачив її.
