Сторінка:Квітка на багні.pdf/71

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

— Будемо… але ти не сподівайся, що застанеш там Кетті… Ті кабаретові дівчата як метелики. Повіє вітер з одного боку і вони ховаються, де захисно: пурхне — така, аж у Москві опиниться.

Петрові було трохи жаль і трохи смішно дивитися, як Арсен якось глибше реаґував на такі явища, коли так багато разів усім їм воякам доводилось проходити мимо них без жадних рефлєксій.

Штабові валки відступили сорок верстов назад і одержали наказ розтаборитися. Фронтові частини заняли нові позиції і дальший відворот штаб спинив.

Мале містечко, де зупинився штаб, було безнадійно сіре. Арсен почував себе, немов політичний вязень на засланні. Дух його бунтувався, привикши до напруженого фронтового життя, тепер нудився концелярською одноманітною роботою. Саме тепер потребував руху, зміни вражінь…

Не мав він коло себе близького товариша, якому міг би довірити свої думки, залишався сам-на-сам зі своїм серцем.

Серце: — Хочеш знати дійсну причину, чому тобі так сумно?

Арсен: — Тому, що ми відсту…

Серце: — Знаю… це певне… А більше нічого?

Арсен (вагається): — А що ж би ще?…

Серце: — Чи не здається тобі, що тебе так тягне вперед бажання бачити дівчину з синіми очима…

Арсен (гаряче): — Це неправда…