Сторінка:Квітка на багні.pdf/72

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

Серце (не слухає його): — …Зі золотими кучерями…

Арсен (менше протестує): — Вона мені байдужа… я її майже не знаю…

Серце: — …З солодкими устами, гарячими обіймами.

Арсен: — Вона зриває заборонені овочі кохання…

Серце: — Боже милий! чи ж в усі часи, в усіх народів не було нещасливих жертв нечестивого кохання? Аспазія, Клєопатра… Ні, не те…

Арсен (наступає): — Вона „упала грішниця”.

Серце: — А чи ж не була „упала” Марія Єгипетська, що про неї Христос сказав: „Хто без гріха, хай перший кине в неї камінь”?… А Христос вибачив їй…

Арсен: — Вона покаялася… велика була сила її покути… а ця…

Серце: — Суперечиш сам собі. Сам ти казав, що „майже не знаєш” цієї дівчини… а тепер упевняєш, що вона — „нерозкаянна” грішниця! Чи ти знаєш її душу? Чи знаєш її серце?

Арсен: — Вона бере гроші!…

Серце: — Мусить з чогось жити… Може так склалися її обставини. Коли грішить, цим нікого ще не кривдить… А скільки є таких, що заробляють ошукуючи, як біржевики, фабриканти зброї, ще й пошану мають… Ану, спробуй відкрити „їй” дорогу повороту…

Арсен: — Серце, серце, чого ти від мене хочеш?…