як ставиться до москалів населення тощо. Мабуть треба буде післати старшину…
Арсен зрадів.
— А знаєш, Петре, може б я пішов у цю розвідку?
Петро поважно поглянув на товариша.
— Ні, Арсене, я не можу тебе післати…
— Чому ні?
— Це дуже рисковно, небезпечно… А ти недавно з фронту… мусиш добре відпочити…
— Але я нуджуся таким безділлям. Я з приємністю зробив би таку спробу…
Петро засміявся.
— У тому-то і біда, що така спроба мабуть завела би тебе не туди, куди треба.
Арсен образився:
— За кого ж ти мене вважаєш, Петре? Не забувай, що я старшина і свої обовязки добре знаю. Зрештою поглянь у мій службовий реєстр — побачиш, скільки там зазначено таких небезпечних експериментів… Ані риска, ані небезпеки я не боюся. Таке завдання я виконаю може краще, як необстріляний старшина…
Петро довго вагався. Шкода було йому товариша, небезпека і відповідальність велика, хоч правда: Арсен був би відповідний до тої роботи. Боявся тільки, щоб через дівчину-кабаретярку не втратив голови і не попався в сильце.
Останній свій сумнів висловив голосно:
— Річ бачиш у тому, що штаб червоної армії стоїть саме там, де стояв наш. Ти мусів би
